Голодне очікування завершення гарячої фази війни і стійкий запах майбутніх виборів у повітрі вивів на інформаційну поверхню політикуму напівзабутих діячів, які прагнуть відкусити свій шмат електорального пирога на тлі воєнного хаосу і невизначеності умов ймовірного миру. Серед них – і головний спонсор партії “Свобода”, відомий раніше у медіа як кримінальний авторитет “Пупс” і “бригадир” банди львівського рекетира Колі Рокеро – а нині “поважний підприємець” із сотнями легалізованих у сумнівний спосіб мільйонів Ігор Кривецький.
Не приховуючи своєї симпатії до фльорутюремно-бандитської загадковості, він намагається інформаційно “застовпити” націоналістичну нішу. Але також спробує розширити вплив на виборців помірно-центристського середовища із ледь помітними, але стійкими нотками “ватнуватості”. Саме вони, цілком імовірно, голосуватимуть у найближчому майбутньому за Віталія Кличка під дудку його спонсорів із забороненої проросійської партії ОПЗЖ.
Косплей з російського кіно
На початку 2000-х в Росії та на всьому інформаційно залежному від неї просторі, включаючи територію України, карколомної популярності набув серіал “Бригада”, який романтизує бандитські порядки 90-х, легкий шлях до грошей і влади через злочинність і безкарність. Головний герой Саша Бєлий поступово намагається легалізуватися в суспільстві, із кримінального авторитета перетворюючись на “поважну людину” і навіть – депутата Державної думи. Формуючи собі образ “хлопця з народу”, він, втім, так і не може відкинути тягар минулого, внаслідок чого гине після чергової кримінальної розбірки.
Повністю – чи станом на зараз майже повністю – повторює його історію львівський підприємець Ігор Кривецький. Ще якихось 15-20 років тому разом із кримінальними авторитетами Володимиром Дідухом, відомим як Вова Морда, а також Миколою Лозинським, відомим як Коля Рокеро, Кривецький, якого в оперативних зведеннях 90-х називали не інакше як “пупс”, тримав в жаху бізнес західніше Збруча, забираючи під себе ласі шматки неприватизованої нерухомості, земельних ділянок, закинутої і працюючої промисловості, торговий і посередницький бізнес.
І все це – під гаслами розбудови “єдино правильної націоналістичної партії”, в лавах якої Кривецький у 2012 році – один в один як Саша Бєлий – отримав мандат народного депутата у Верховній раді. Революція гідності, з якої “Свобода” вийшла одним із переможців-бенефіціарів – подарувала Кривецькому уже не тільки обмежену законодавчу владу в маргіналізованійпарламентській фракції, яка синхронно голосувала з провладною більшістю Януковича, і очевидно, була однією з милиць, на яку спиралась тодішня влада задля легітимізації своїх дій.
Тепер він отримав ще й левову частку у виконавчій владі – адже саме Кривецький лобіював призначення в новий постреволюційний уряд міністрів екології Андрія Мохника, аграрної політики Ігоря Швайку та генерального прокурора Олега Махніцького. Це дало змогу певний час контролювати перерозподіл дозволів на розробку надр, де у Кривецького та його партнерів є значні інтереси, блокувати запровадження прозорого ринку землі, а також убезпечувати проросійських політиків, таких як Юрій Бойко, Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін – від європейських санкцій.
Після провалу “Свободи” на дострокових виборах 2014 року, коли до сесійної зали потрапили лише 6 мажоритарників, а сам Кривецький втратив мандат, партія сконцентрувалась на роботі в західних регіонах в місцевих радах, цементуючи націоналістичний електорат і беручи участь в боротьбі за посади і бюджетні потоки, які щедро направила у місцеві громади реформа децентралізації. За цей час Кривецький почав активно “відмивати” кримінальний імідж, перетворюючись на “солідного бізнесмена” в очах медіа і громадськості. Проте навіть свій ключовий актив – величезний пʼятизірковий медико-курортний комплекс “Едем Резорт” – він побудував завдяки шахрайській схемі із виведення земель участників АТО/ООС з їх користування. А згодом – перетворив цих же учасників, а саме декілька створених громадських організацій – на інструмент впливу на місцеву політику, регулярно використовуючи їх для тиску на місцеву владу та конкурентів по бізнесу. Станом на кінець 2024 року Кривецький обріс численними земельними активами, комерційною та житловою нерухомістю, активами в переробному секторі та навіть часткою у літієвому родовищі на Кіровоградщині.
Походження коштів на ці активи залишає багато відкритих запитань. І за 10 останніх років “головний спонсор “Свободи” так і не дав на них прямих відповідей. У тому числі – і під час останнього гучного тригодинного інтервʼю Дмитру Гордону, де “остаточно відбілений” Кривецький розповідав про свою “незамінну” роль в Революції гідності, своє бачення розвитку України (так наче власник кількох готелів та хлібозаводів має достатню широту поглядів і політичного досвіду з задньої лави Львівської облради, щоб формувати таку візію). Крім того, Кривецький також чітко означив і новий горизонт політичного планування – це президентська кампанія, в якій він зробив ставку на Віталія Кличка.
Ставка на боксера
Чому Кличко? По-перше, можливо, Кривецький, як і Саша Бєлий з “Бригади”, не зміг позбутися шлейфу свого кримінального минулого і його тягне до людей ментально близьких зі схожим досвідом. Адже співпраця братів Кличко із авторитетними представниками “поганих хлопців” на початку їхньої спортивної карʼєри ні для кого не є секретом. А відтак Кривецький цілком може порозумітися зі столичним головою “по понятіям”, не виходячи за межі базового словникового запасу пересічного “бригадира” чи “смотрящего” за Стрийським базаром.
По-друге, Кличка і Кривецького повʼязують також проросійські “партнери”, а саме група Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна і Юрія Бойка, в інтересах якої, за однією з версій, в 2012 році “Свободі” взагалі “дозволили” подолати прохідний барʼєр і стати парламентською політичною силою. Опустимо тут спільний бізнес Фірташа і матері Кривецького у столичному елітному бізнес-центрі, лобіювання “Свободою” блокування видобутку сланцевого газу в інтересах групи Фірташа чи підтримку більшості вигідних Партії регіонів голосувань у парламенті 2012-2014 років. Навіть записи про отримання представниками “Свободи” грошей з “амбарної книги” регіоналів можна залишити в спокої і віддати на суд дослідникам історії, так само як і договори оренди, за якими Кривецький здавав приміщення головному управлінню Сбербанку Росії в центрі Львова, коли напад на Донбас уже йшов повним ходом.
Сьогодні ж Кривецький має спільний бізнес з фігурантами кримінальних справ про розкрадання коштів на Подільсько-Воскресенському мосту (мова про Вʼячеслава Еберле, чиї компанії брали участь у схемах), тісно взаємодіє з одним зі “стовпів” ОПЗЖ і “партнерів” Кличка на столичному “ринку” незаконної забудовиВадимом Столаром. А історія про те, як генпрокурор Махніцький не подав на затвердження європейцям прізвища Фірташа, Льовочкіна і Бойка на санкції – залишиться надовго закарбованою в анналах.
***
Отже, що ми маємо в сухому залишку? Під прапором націоналістичної партії “Свобода”, представники якої безстрашно захищають Україну від неспровокованого нападу Росії на фронті, до владних коридорів намагається повернутися мільярдер з кримінальним минулим, який не спроможний пояснити походження своїх статків і активів. Його звʼязки із проросійськими політсилами і підприємцями є беззаперечними, як і дії його політичної партії на користь таких політсил у минулому. Один в один як Саша Бєлий з “Бригади”, він намагається показувати себе “хлопцем з народу”, спираючись на темні схеми і методи 90-х років. При цьому ставку робить на одного із найбільш вірогідних суперників нинішньої влади, за яким, очевидно, також стоятимуть проросійські сили і гроші.
Тож виникає декілька цілком резонних запитань. Чи готові громадяни привести до влади людину з менталітетом і повадками 90-х років у середині 2020-х? Або ж все-таки час таких діячів безповоротно минув і будь-які натяки на можливі непрозорі чи непояснювані доходи і схеми мають в основі бути заборонним знаком навіть для наближення таких людей до політики? Якою має бути реакція суспільства у розпал повномасштабного вторгнення на факти прямої співпраці нібито “націоналістичного” підприємця і політика з відверто проросійськими політсилами і бізнесменами? Наскільки високим має бути поріг толерантності, щоб дозволити знову, через 12 років, наступити на ті ж граблі, коли під личиною “націоналізму” в парламент за руку провели по суті майбутню опору для диктаторського режиму? Чи готові правоохоронні, податкові, антикорупційні органи дати обʼєктивну оцінку походженню статків та нинішнього способу життя нашого “бригадира, а також підтверити повне очищення його минулого від кримінального шлейфу?” Або ж виправдання про “строки давності” і “складні часи” тут знову дозволять уникнути відповідальності? І зрештою, наскільки далеко готові зайти політики, які хоч трохи бачать своє майбутнє із повоєнною Україною, повʼязувати себе фінансовими вузами із людиною, що на практиці показала своє істинне ставлення до цінностей і принципів, помноживши їх неодноразово на нуль.
Володимир Іващенко