Тетяна Деркач, спеціально для Духовного фронту
В Україні скандал. 5 травня вийшов фільм «Здрастуй, брате! Христос воскрес», знятий росіянами. Неймовірний набір кічу, маніпуляцій та демагогії, який продовжує політику «треба просто припинити стріляти».
Росія, якій дали по зубах на Донбасі, мабуть, вирішила використати так звану «м’яку силу», тобто, гуманітарні акції. І для демонстрації не знайшла нікого кращого, аніж боксери. Попередня акція з доставки гуманітарної допомоги в Києво-Печерську лавра, як ми знаємо, прогнозовано провалилась. До того були пробні кулі у вигляді блогерів-коучів-реперів (пам’ятаєте скандал з Іриною Хакамадою?).
Тепер Росія спробувала пролізти в мізки українців через спорт. На наше щастя, ця спроба була недолуга та провальна. Саме через те, що героями вибрали боксерів.
З української сторони акторами цього фарсу виступали очільник УПЦ МП митрополит Онуфрій, митрополит Запорізький Лука та два боксери – Олександр Усик та Василь Ломаченко. З російської – боксер Олександр Трубніков, чемпіон Росії з рукопашного бою Олексій Назаров та представники РПЦ – єпископ Лівенський та Малоархангельський Нектарій та ігумен Силуан, настоятель Корсунської Князь-Володимирської чоловічої пустині (Орловська єпархія РПЦ).
Тізер фільму з’явився ще 2 місяці тому. В прев’ю було написано, як українські боксери дружать з російськими та «в нелегкі часи для канонічної православної церкви України …залишаються відданими Богові, вірі, вітчизні». Про яку «вітчизну» мова – мовчок. Може, в самому фільмі нам розкажуть?
Та де там!
Є таке грубувате поняття – «корисний ідіот». У такої людини, зазвичай, або примітивний кругозір, або відсутність певних етичних установок, або розумовий інфантилізм, або наявність власного егоїстичного інтересу щодо теми, де від нього вимагають морального вибору. Наприклад, Усик став абсолютним чемпіоном світу не де-небудь, а в Москві. Ну, там солідна кормова база, що вже там приховувати. Це взагалі ключовий момент для багатьох спортсменів або співаків – йти на маячок ринку збуту.
Не знаю, скільки грошей було вкладено в цей лубок, але за сутністю він виявився дуже дешевим. Герої плутаються в риториці, говорять абсолютно протилежні речі, протирічать попереднім ораторам, маніпулюють та займаються відвертою демагогією. Це вже не говорячи про їхнє вкрай специфічне розуміння християнства та проявів християнської віри. Коротше кажучи, чудовий майстер-клас, як не треба робити, щоб не виглядати в кращому випадку дурнем, а в гіршому – зрадником свого народу.
Розберемо ключові меседжі цього шедевру.
В якості затравки багато часу режисери приділили доказам підвищеної православності боксерів. Ломаченко неодноразово повторює, що на змагання отримував благословення священника (цікаво, таке ж, як бойовики «ДНР» від полкових капеланів УПЦ МП?). Його російський колега Олександр Трубніков з натхненням розповідає, що перед змаганнями треба обов’язково причаститись. І коли він програв один бій, священник йому пояснив, що програш стався через те, що боксер не причастився. Гадаю, всі зацінять цю язичницьку прикмету (інакше це назвати не можна). А Усик розповів, як після програного бою наїхав на Бога, і одразу побачив видіння, як у небі впало три зірки.
Є дуже кумедні моменти, коли, наприклад, Ломаченко каже, що для нього бокс – це не бізнес, а спорт. Непогана мотивація для людини, яка, за інформацією порталу MixSport, який пов’язують з Володимиром Кличком, до 2018 року заробляла близько 1 млн доларів за чемпіонський поєдинок, а після підписання контракту з транслятором ESPN+ гонорар за бій виріс до 2-3 млн. За вирахуванням комісій та податків сума його статків дорівнює 4 млн. доларів, стільки ж дісталось його батькові. Звичайно, не порівняти з мільярдером Новінським, проте за безплатно Ломаченко на ринг не виходить. Але ж як тепер шляхетно та духовно виглядає людина, яка все своє життя присвятила, вибачте за натуралізм, добре оплачуваному мордобою.
Потім сюжет плавно переходить на головне – тему примирення українців та росіян. Власне, саме заради цього і було знято фільм. Починає пан Усик, який каже, що «ми завжди були гнаними», і цитує митрополита Онуфрія: «яку віру гонять – там і треба бути». Як відомо, кейс гонінь на «єдину канонічну церкву в Україні» зараз дуже розкручений. Але кремезний дядько Усик, який робить бровки доміком та розповідає про гнану віру та церкву – неймовірне видовище. А не так давно він хвалився, що митрополит Онуфрій дозволив його бити політиків, тільки кістки не ламати…
Далі на сцену виходить духовна особа – митрополит Онуфрій, який говорить, що він за все добре проти всього поганого, тобто, за любов до ближнього на всій земній кулі (до речі, такі банальності – давня фішка митрополита, але піпл хаває). Особлива любов, каже Онуфрій, має бути «між нами, русскімі людьми, які походять зі спільної купелі Давньої Русі. Ми єдині по крові та по вірі». «Ми, русскіє люді». Так ми вийшли з тієї купелі як одновірці чи як один етнос? Ой, я забула, кого питаю…
Далі митрополит м’яко починає підводити глядача до «логічного», але абсолютно маніпулятивного висновку: якщо хочете блага своїй землі та своєму народові – треба жити в мирі з іншими «русскімі людьмі». Мовляв, Божа благодать – тільки у смиренних. А гордий хоче показати, що він найкращий, найрозумніший тощо. Свідомо чи несвідомо, митрополит Онуфрій підміняє побутові стосунки між родичами або сусідами, та відносини між країнами. До речі, подейкують, що смиренний імідж самого митрополита – дута мильна бульбашка, але то окрема історія.
Не встигає митрополит довести свою думку до кінця, підключається Ломаченко і одразу ж спростовує меседжі владики. Виявляється, якщо хтось ображає твою сім’ю, друзів, забирає у тебе дім, то не можна стояти і нічого не робити. А потрібно встати на сторону добра, і це – оте саме «добро з кулаками». Слідом прибігає митрополит Запорізький Лука і взагалі все заплутує: мовляв, сила Божа в немічі здійснюється. Особливо кумедно це повчання виглядає в фільмі про боксерів, яких тепер хочеться обійняти та плакати.
Глядач починає їхати дахом: так всіх любити, щоб все було добре (Онуфрій), або захищати з кулаками (Ломаченко), або залишатись в немочі (Лука)? Таке враження, що зроблено невдалу нарізку кадрів та думок, які один з одним логічно несумісні. Про кого вони всі? Про боксерів? Про сім’ю та друзів? Про народи? Про країни? Змішались в купу коні, бджоли…І тут Лука згадує спільну з Ломаченком поїздку в Єрусалим, де патріарх Феофіл ІІІ повчав героїв нашого шедеврального фільму, що, виявляється, сила потрібна для захисту своєї батьківщини, віри, церкви, сім’ї, а не просто для вбивства. Феофіл, що ти робиш, припини!
До речі, судячи з кадрів, росіянин Трубніков задля зйомок з Усиком приїхав до Києва. «Немає такого – росіянин він чи українець – він просто наш брат», – каже він. Цікаво, коли Росія готувала анексію Криму та фінансувала «***ські народні республіки» – вона теж так думала? Коли російське телебачення розповідало про розіп’ятих укрофашистами хлопчиків, демонізувало та дегуманізувало українців – воно теж мало на увазі братів? Коли Росія на Донбасі кинулась захищати «русскій народ» – то від кого вона його захищала? Від іншого «русского народу»?
Ще один шедевр Ломаченка: «мені сказали, що це країна (Росія), яка воює з нашою країною». У нього, мовляв, в голові це не вкладається (знайшов чим здивувати). Вдови та сироти українських захисників чудово розуміють, хто з ким воює, а у Ломаченка на елементарні розумові процеси не вистачає батарейки. «Ми адіннарот» – ключовий висновок цього ватного совка 1988 року народження, який, бач, в дитинстві не розрізняв Україну, Росію або Біларусь. Вся його примирлива логіка будується на особистих позитивних контактах з друзями-росіянами та родичами. Українці дійсно можуть підтримувати таке спілкування з росіянами, але за єдиної умови: «жодного слова про політику». Такого ж принципу притримується і Усик: «я спілкують не з нацією, а з людиною». Цікаво, він хоч раз спробував походити по сайтах типу «Новоросії», «Антифашиста» або «ДНР-новин»? Хоч раз послухав українців, чиї колишні друзі та родичі з-за поребрика з 2014 року виливали на «братів» тонни ненависті та прокльонів? Поспілкувався з кримчанином Олегом Сенцовим, який відсидів у російській тюрмі за те, що не хотів миритися та любитися з державою, яка підло захопила частину його батьківщини? З усіма тими переселенцями, хто був вимушений втікати з зон анексії та окупації, втративши все, що було надбаного протягом життя? У них відібрали той самий дім – піде Ломаченко силою його повертати? Але не дивуємось цьому всьому, бо невизнання Росії країною-агресором – це теж фішка УПЦ МП. Причому принципова.
Далі вступає митрополит Онуфрій, який вирішив розібратись з націоналістами. Як відомо, у нас же націоналістами можуть бути лише українці, які себе вважають кращими. Правду каже владиченька: росіяни ніколи не ставили себе вище інших рівноправних народів. Хохлів, бульбашів, абреків, чучмеків, чурок, чорномазих, хачів… «Початок війни – розділення». Тобто, націоналісти почали розділення. Отакої. «Козли, які заважають здоровим людям жити».
Митрополит Онуфрій, намагаючись максимально звузити та дискредитувати поняття «патріотизму», вдається до підміни, яка зрозуміла невеликому колу віруючих. Так, він вже неодноразово робив цей вкид, що патріотизм походить від слова «патре» – «батько» (ну, хоч не «падре»). А отже, в міфології митрополита Онуфрія, патріот – це той, хто любить своїх батька та матір. Важко сказати, чи свідомо Онуфрій маніпулює, але насправді патріотизм походить від грецького слова πατρίς (або πατρίδα) – Батьківщина. У той час як батько – πατήρ (πατέρας). Це, дійсно, однокореневі слова, але патріотизм – це любов не до батька, а до Батьківщини (землі батьків). Ось вам і маніпуляція: любіть своїх родичів, а не Батьківщину. Цікаво, як цей меседж сприймуть в самій Росії, де патріотизм сакралізовано до абсурду.
І начебто всі вже повірили в онуфрієвську трактовку патріотизму в стилі «моя хата з краю», як приходить Ломаченко і змішує всі карти: найбільші патріоти – спортсмени, бо вони візитівка країни. Та тю. Ми ж думали, що вони – візитівка своєї хати та родичів. І тут такий поворот.
Ну, і вишенька на торті – виступ російських священників. Єпископ Лівенський та Малоархангельський Нектарій видає страшну таємницю: начебто митрополит Володимир Сабодан весь час наголошував на необхідності постійної єдності з РПЦ, і митрополит Онуфрій теж так думає. І весь український єпископат – за єдність з Росією. Ну, слава Богу, нарешті про це сказали відкрито. А то б ми ніколи про це і не здогадувались.
За словами героїв фільму, сьогоднішні «нєстроєнія» походять від людської гордині. Так назвіть цю людину по імені! І все стане одразу зрозуміло. Чи слабО? Кулаки великі, а душонки не вистачає назвати ху є ху?
Дуже багато слів про любов та єдність. Таке враження, що люди живуть у якійсь альтернативній реальності, де все було б прекрасно, якби не ті кляті укронацики. «Треба примусити себе простити один одного, і тоді з’являться не ворожі, а братські почуття». Хочеться спитати Онуфрія, як він це бачить технічно? Адже ж в кінцевому рахунку мова не йде про примирення з сусідами по комуналці – мова про глобальні міждержавні відносини. Як він бачить «примирення» України та Росії? І чому тоді його церковна інституція докладає просто звірячих зусиль на розпалення релігійної ворожнечі всередині України? Не треба ж ходити далеко. Підіть примиріться з Константинополем, який і влаштував оту саму «спільну хрещенську купель» для «трієднава нарота». Зініціюйте процес примирення з ПЦУ, вірні якої теж начебто з вами «адіннарот», ні? Це ж так легко – просто треба примусити себе простити.
Так що всі заклики та «духовні настанови» героїв фільму – не більш ніж беззмістовна демагогія, де від інших вимагається те, що самі вони ніколи не зроблять. Все на що чекають від нас – це приповзти до них конкретно та Росії взагалі на колінах. Ось що таке примирення по-московськи.
І наостанок про хороше. Перший цікавий момент: аніде в роліку не йдеться мова про «ЛНР»- «ДНР». Всі посили направлено на примирення українців та росіян. Це великий промах режисерів, тому що одразу чітко показує, хто є сторонами конфлікту, а хто в цьому замісі – порожнє місце.
Друге: в цьому вульгарно-примітивному спектаклі жодного разу не згадано легенду нашого боксу Віталія Кличка –теж вірянина УПЦ МП. Чи не тому, що він чітко висловився про роль Росії в розпаленні війни проти України? Хотілось би почути думку Віталія Володимировича про патріотичну діяльність Усика та Ломаченка.
Рекомендую організувати демонстрації цього фільму на передовій. Щоб пани Усик та Ломаченко самі презентували свій шедевр у військових частинах. Показати його родичам загиблих українських бійців, яких ховали в закритих трунах – настільки понівечені та пошматовані були їхні тіла. І сказати їм, що це не війна, а просто хтось «ділить портфелі». Цікаво, чи є той же Усик військовозобов’язаним, і що він робитиме, якщо буде війна з відкритим вторгненням Росії на територію України. Невже втече до Криму? І де буде відсиджуватись Ломаченко?
Джерело: duhovnyfront.com.ua