Чи задумувались ви – чому більшість тих, хто називає себе “активістом”, офіційно ніде не працює? За що так звані активісти живуть і забезпечують свої родини, якщо не мають жодного офіційного доходу? Чому активісти ходять не на міські суботники, а лише на сесії міськради? Відповідь одна – нажаль, у сьогоднішніх українських реаліях активізм – це банальне заробітчанство, так звана політична проституція на погодинному тарифі. Є такі й в Ірпені та Приірпінні, тут вони діляться на три категорії: “Починаючі”, “Професіонали” та “Ідіоти”. Розглянемо під мікроскопом журналістики кожну з цих груп.
ПОЧИНАЮЧІ
Починаючі “активісти” працюють на задвірках у більш “матьорих”. Як правило вони ніде не працюють і псевдоактивізм це єдина можливість прокормити себе. Вони ходять в масовки на сесії, мітинги. При цьому вони не гребують за кого, чи проти кого доводиться мітингувати. Вартість їхньої роботи коштує приблизно 200 грн. Більш крикливим (старшим груп) іноді платять і по 500 грн. В їхні обов`язки входить перебування з такої-то по таку годину на об’єкті. У випадку, якщо доводиться тримати плакат їм доплачують ще 100 грн. Фактично «чорною» роботою починаючих користуються професійні псевдоактивісти і заробляють на них чимало грошей.
ПРОФЕСІОНАЛИ
Ця сфера «псевдоактивізму» більш прибуткова. Проте вона вимагає певних знань і зв`язків. Псевдоактивісти професіонали використовують свої вміння для шантажу, як окремих політиків так і цілих підприємств. Зокрема поділяють наступні сфери впливу:
1. Медійний шантаж – дискредитація суб’єкта в засобах масової інформації. Про суб’єкта пишуть негативні статті, роблять погані сюжети і потім вимагають кошти для того, щоб це медійне кіллерство припинити. У ірпінському регіоні напрямок медійного шантажу маж свою їєрархічну структуру. (Див таблицю). Очолює напрямок скандально відома чорна піарщиця Ірина Федорів. Кілька років тому вона створила сайт «Громада Приірпіння», який став предметом шантажу місцевих політиків та бізнесменів. У Федорів на підряді працює Олена Жежера, родина якої мала відношення до незаконних виділень в Гостомелі та Бучі. Дівчата працюють дуже професійно і гроші беруть тільки через перевірених людей. Воюють проти всіх. Найвищим апогеєм їхньої бізнес-історії стало селище Коцюбинське де їм вдалося через штучно поставлену селищну голову вкрасти частину бюджетних коштів з місцевого ЖЕКу на примітивних махінаціях. Заробіток дівчат формується від абонплати деяких нардепів на яких (за це) вони не розповсюджують свою увагу і складає близько 2000$ на місяць у Олени Жежери та близько 5000$ на місяць у Ірини Федорів. Окрім цього Ірина Федорів має додаткові бонусні сотні тисяч гривень від дерибану Коцюбинського бюджету. Ірина настільки сильний маніпулятор, що спромоглася викрутитися навіть зі скандалу де приховала достовірні цифри у своїй декларації.
2. Трохи гірші справи у псевдоактивістки Михайлини Скорик. Подруги Федорів і Жежера не взяли її з собою у вищу лігу і віддали напрямок соціальних мереж та максимум – дописувачем на їхньому сайті. Це не дивно, адже у медійному середовищі Михайлину Скорик знають, як сподвижницю скандально відомого Ігоря Шувалова, якого СБУ видворило з України за співпрацю з ФСБ. Саме цей факт біографії змусив бувшу журналістку ринутися у псевдоактивісти. Михайлина намагається довести старшим подругам, що у неї обов`язково вийде з Ірпенем провернути таку ж історію, як у них з Коцюбинським. Політичні амбіції не заважають Скорик займатися місцевим тролінгом. Так декілька сумнівних постів про провайдера Бест і той уже на щомісячній абонплаті, яка приносить Михайлині близько 1000$ на місяць. Пані Скорик не здається і займається активним пошуком чергового ідіота, якого можна поставити на «щомісячну касу»
3. Будівельний тролінг (псевдоактивізм) у нашому регіоні очолюють Ігор Домбровський, Богдан Мельничук, Євген Мельничук та Лаврентій Кухайлешвілі… цей напрямок бізнесу здавна закріпив за собою місцевий псевдоактивіст Лаврентій Кухайлешвілі. Він неодноразово був помічений у співпраці з раніше популярним місцевим забудовником Ігорем Вишняковим. Вишняков часто у розмові стверджував, що Лаврентій сидить у нього на зарплаті. Після від’їзду Вишнякова до Іспанії Лаврентію терміново потрібні були кошти і він попався на хабарі, як секретар земельної комісії. Справа і досі в суді. Коли сісти на касу земельної комісії не вийшло Лаврентій повернувся до давно забутої професії – кошмарити будівельні майданчики забудовників. Чим і по сьогоднішній день активно займається. Маючи по партійній ієрархії Ігоря Домбровського та Богдана Мельничука вимушений ділитися з ними заробленим. Найбільшим страхом Лаврентія є те, що рано чи пізно буде опубліковано відео та аудіозаписи з матеріалів кримінальної справи де він вимагає хабар за продовження оренди з місцевого підприємця.
Цей вид псевдоактивізму не має стабільних доходів. Тут як пощастить. Кажуть, що за злитий будівельний майданчик по вулиці 8 березня Лаврентій взяв у державної служби охорони 15000$. Як саме він розподілив їх серед колективу – нам, на жаль, невідомо.
ІДІОТИ
До цієї категорії «псевдоактивістів» ми відносимо тих, ким постійно користуються всі групи «псевдоактивістів». Як правило такими людьми керує ненависть, або ж елементарна неграмотність. На Приірпінні очевидними лідерами тут є Сергій Глиняний та Олексій Зіневич. Перший є іграшкою у місцевих псеводосвободівців, які постійно забувають поділитися заробленим з колегою, а другий є звичайною маріонеткою в руках досвідченого Федорука та витрачає сотні тисяч доларів на війну, причину якій не може пояснити ні собі, ні людям.
Сергій Табачник, “Ар₴ументум“