«Міндіч-гейт» – це не просто гучний скандал. Це землетрус, який оголив гнилі фундаменти системи. Пішли у відставку Єрмак, Чернишов, Галущенко, Гринчук… Але всі ми розуміємо: це тільки верхівка айсберга. Далі будуть нові прізвища, нових «великих патріотів», які дуже люблять Україну на словах і дуже не люблять відриватися від корита.
І зрештою ниточка розслідувань приведе до людини, яку давно знають у коридорах влади, – агротрейдера, одного зі ста найбагатших бізнесменів країни Всеволода Кожемяки. Формально – успішний бізнесмен і «великий волонтер». Фактично – ще один персонаж системи, де патріотизмом прикривають схеми.
Так, він був завсідником приймальні Єрмака.
Заходив безліч разів. І не просто так, а за черговими інструкціями, як і на чому ще заробити. За подробицями чергової оборудки. За вказівками, як реалізувати ще одну аферу. Де урвати і на чому нажитися. Як прокрутити гроші, відмити брудний кеш, прикрити походження коштів. Отак і формувався той горезвісний «общак», який викрили у фігурантів «міндіч-гейту». Пацани знали, хто має відповідний хист і зможе реалізувати багатомільйонну «пральню». А кришування Єрмака мало стати запорукою успішності всіх цих махінацій та фактичної недосяжності для правоохоронців.
Отже, після повномасштабного вторгнення рф Кожемяко створює «Хартію».
З іще одним фігурантом «міндич-гейту» Олексієм Чернишовим
Спочатку – як добровольче формування, потім – бригада, далі – корпус НГУ. На перший погляд – сильна історія. Людина з бізнесу йде на фронт, допомагає армії, рятує країну. Але питання одне: заради чого все це будувалося насправді? Для перемоги України? Чи для перемоги одного «агрохолдингу» і чергового політичного проєкту? До речі, у планах, які вже не відбудуться, у Кожемяки та Єрмака було усунення Олександра Півненка з посади командуючого Нацгвардії України, та призначення на його місце командира «Хартії» Корнета. А це вже зовсім інші масштаби силової складової – це вже заявка на контроль за Нацгвардію на території всієї країни. Але раптове звільнення Єрмака з позиції голови Офісу президента ці плани поламало.
До великої війни Кожемяко був відомий як власник агрохолдингу «Агротрейд», одного з найбільших зернотрейдерів. У 2021 році його статки оцінювалися приблизно в 100 мільйонів доларів. Компанія контролює понад 70 тисяч гектарів землі в кількох областях. І все це – на старих, добре перевірених «зв’язках». Спочатку – криміналітет з Полтави. Потім – одіозні регіонали на кшталт Ельбруса Тедеєва та Андрія Веревського. Тепер – кабінети на Банковій. Той самий маршрут, яким десятиліттями ходили всі, хто хотів заробляти не тільки на землі, а й на державі.
«Хартія» в цій історії перетворюється не просто на бойовий підрозділ. Вона стає інструментом впливу. Інструментом заробітку та захисту «заробленого». Інструментом, який працює не тільки на фронті, а й у кулуарах влади, де довгий час головну скрипку грав Андрій Єрмак. Там, де вирішують, кому відкривають двері, а кого не пускають навіть у приймальню. Там, де важать не погони, а знайомства.
Далі – більше. З’являється Благодійний фонд «Хартія». На папері – допомога фронту, збір донатів, підтримка захисників. У житті – зручна «прокладка» для фінансових схем. Ідеальна форма: благодійний фонд може абсолютно законно залишати до 20% доходу собі. А якщо ще й практично не звітувати, не розкривати суми, не показувати реальні закупівельні ціни – масштаби зловживань можна ховати роками.
Замість прозорих цифр – туман. Ні з уривчастих звітів, ні з публічної комунікації неможливо зрозуміти, скільки грошей реально заходить у фонд «Хартія» і за якими цінами закуповується зброя, дрони та інша допомога для фронту. І це дуже зручно, аби затирати всі сліди. Отримав гроші у приймальні Єрмака, закинув у фонд, щось віддав на війну, щось забрав собі, щось привіз назад у приймальню. Отак воно й працювало роками.
Але іноді самі ж «рішали» проговорюються. Кожемяко пише пост у Facebook, мовляв, «ціна одного мавіка в базовій комплектації – 200 тисяч гривень». Люди, які кожен день купують для армії дрони, відповідають чесно: реальна ціна – 70-80 тисяч. І якщо хтось купує за 200, то різниця в 120-130 тисяч осідає не в окопах, а в чиїйсь кишені. А потреба – 250 дронів на місяць. Це вже не волонтерство. Це бізнес-план на мільйони гривень. Тільки дуже кривавий. Тому що поки хтось рахує надприбутки, солдати на передовій рахують втрати.
За словами людей, які добре знають внутрішню кухню «Хартії», керівництво підрозділу чудово розуміє, що відбувається. Але великі гроші завжди б’ють по пам’яті, по честі й по інстинкту самозбереження. Коли хтось звикає до легких мільйонів, він перестає чути, як стогне земля на кладовищах.
І ці гроші не просто лежать на рахунках. Вони працюють. На що? На новий, ще більш амбітний проєкт. Останнім часом Всеволод Кожемяко значно збільшив свою медійну присутність. Інтерв’ю, публічні виступи, красиві кадри у формі, правильні слова про фронт і про країну. Це завжди виглядає однаково: спочатку «я з військовими», потім «я з народом», а потім – «я у бюлетені».
За інформацією джерел в Офісі Президента, на цих грошах уже будують політичний проєкт «Хартія». І він не міг з’явитися без благословення Єрмака, який фактично забезпечив його підпільне фінансування, даючи нескінченні «підряди» на відмивання брудних коштів. У кількох областях іде тиха підготовка, «продаються» майбутні квоти в списках. Готують партію з аналогічною назвою, яка зайде у владу на плечах справжніх бійців, але працюватиме в інтересах зовсім інших людей. Тих, хто сидить не в бліндажах, а в кабінетах. Не під обстрілами, а під кришами.
Заробляти на війні – це вже мерзенно. Але коли на крові й довірі людей будують політичний ліфт – це загроза не тільки моралі, це загроза державі. Бо якщо в українську політику зайдуть ті, для кого захисник – це лише бренд, а благодійність – лише схема, ми отримаємо не оновлення системи, а її реставрацію. З усіма знайомими «договорняками», кулуарними «розпилами» і старим цинізмом у новій камуфляжній обгортці.
Ми як країна заплатили надто велику ціну, щоб дозволити перетворити війну на чийсь стартап. Ми не для того віддаємо найкращих, щоб після Перемоги в крісла сіли люди, для яких слово «фронт» – тільки декорація для політичної кар’єри.
Український захисник – не бізнес-модель. Благодійність – не офшор. Війна – не можливість «зайти в політику», а випробування на честь. І кожен, хто забув про це, дуже швидко має пояснювати – не в приймальнях, а перед законом і перед суспільством.
Антон Мартинов, “Аргументум”