Володимир Бедриківський: яскраве життя та збагачення прокурора

Українські чиновники часто показують неабиякий хист у зароблянні грошей. Невисока державна зарплатня рідко заважає їм ставати власниками елітного майна, в тому числі – будинків та квартир. Із забезпеченням власного життя такі високопосадовці одним ходом збагачують і своїх родичів.

Однією з таких «талановитих» осіб є очільник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності ГПУ – Бедриківський Володимир Володимирович.

За свою багаторічну кар’єру в органах внутрішніх справ України він зумів збагатити не тільки свою численну сім’ю, а й своїх поплічників разом із їхніми родичами. Але про все по порядку.

ВІД КДБ ДО «ГАМАНЦЯ» ЛУЦЕНКА

Володимир Бедриківський народився у Заліщиках Тернопільської області. Після закінчення школи працював електриком та інструктором зі спорту на туристичній базі «Дністрянка».

Згодом проходив службу у Збройних силах СРСР, а після цього – у 1985 році став курсантом Івано-Франківської спеціальної середньої школи міліції, працював на посаді дільничного інспектора міліції Борщівського РВВС Тернопільської області.

Саме тоді, за інформацією ЗМІ, ним зацікавилося КДБ, з яким Бедриківський активно співпрацівав «на місці». Впливовий внесок Бедриківського не залишився поза увагою спецслужб і його почали активно просувати – у 1991 році він закінчив Київську вищу школу МВС СРСР.

Не дивно, що після розпаду СРСР Бедриківський залишався цікавим ФСБ Росії, яка завдяки наявним у органів держбезпеки досьє отримала над ним вплив. Це допомогло російським спецслужбам зростити у рядах МВС України «свою людину».

Бедриківський пройшов службу в Міжрегіональному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, а потім обіймав посади оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах, заступника начальника відділу та начальника відділу в ГУБОЗ МВС України.

Новим витком у службі Бедриківського стало завдання зі зближення з Міністром МВС України Юрієм Луценком на фоні боротьби з організованою злочинністю. І це йому майже вдалося. Однак, місце наближеного і «кишені» Луценка в МВС зайняв полковник Роман Єрохін, а Бедриківського призначили на посаду начальника Управління МВС України в Житомирській області, у зв’язку з чим останній залишає Київ майже на 2 роки.

Але, перебуваючи в регіоні Бедриківський не забував постійно нагадувати про себе Луценку то резонансними затриманнями, то важливою інформацією. За свої старання у серпні 2006 року отримує звання генерал-майора міліції, а в грудні того ж року удостоєний почесного звання «Заслужений юрист України».

У липні 2006 року при загадкових обставинах відбувається викрадення і вбивство Романа Єрохіна, яке обросло серією загадок і скандалів. А у вересні того ж року в газеті «2000» вийшла гучна стаття «Інша міліція», де Луценка звинувачували в тотальних зловживаннях, яка і стала поштовхом до його відставки з поста Міністра МВС. Ненадовго – вже у грудні 2007-го він повертає собі міністерське крісло.

Тут і «пішла карта». З подачі Луценка у 2008 році Бедриківський спочатку стає виконуючим обов’язки начальника ГУБОЗ МВС України, а згодом – Першим заступником Міністра внутрішніх справ. Саме у цей час Бедриківський неофіційно стає так званим «гаманцем» Луценка, паралельно просуваючись кар’єрними сходами: у серпні 2008 року отримав спеціальне звання генерал-лейтенанта міліції, а рік потому – генерал-полковника.

У 2010 році до влади приходить «Партія Регіонів». Луценка та його наближених починають переслідувати та активно відкривати кримінальні справи. Але, дивним чином Бедриківський не тільки виходить сухим із води, а й примудряється з пошаною вийти на заслужену пенсію.

У 2012 році він висуває свою кандидатуру на виборах до Верховної Ради України по 167-му одномандатному виборчому округу. Однак, посідає друге місце, набравши 16,01% голосів. На час висування працював професором кафедри кримінального права приватного вищого навчального закладу «Київський міжнародний університет».

І знову погані часи позаду. У 2016 році Бедриківський очолив Департамент нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України. Отримавши нову хлібну посаду від Луценка його можливості із «заробітку грошей» зросли в астрономічній прогресії.

МАЙНО

Довгий трудовий стаж Володимира Бедриківського на державній службі та у лавах МВС України не завадив, а може й суттєво допоміг, йому та його родині накопити цілу купу нерухомого майна.

Майно родини Бедриківських зазначено в деклараціях останнього. Це дві земельні ділянки площею по 0,119 га у Нових Петрівцях Вишгородського району Київської області. Власником однієї з них є його дружина – Бедриківська Інна Леонідівна. Остання, до речі, лише у 2016 році зареєструвалась приватним підприємцем.

Поряд, на двох земельних ділянках 0,1181 га та 0,0865 га, власником яких зазначена його мати – Бедриківська Маїна Михайлівна, розташований будинок площею 583,3м2 (власником також є його мати). По суті – це елітний маєток, вартість якого навіть зараз перевищує декілька мільйонів доларів США.

Дружині – Інні Леонідівні належить також квартира площею 67,4 м2 у м. Київ на вул. Мельникова і автомобіль LEXUS LX570, 2011 року.

Крім того, самому Володимиру Бедриківському, за декларацією, належить німецький мисливський карабін H. Krieghoff, коштовний годинник Bregut та антикварний виріб.

Дивно, але чомусь високопосадовець «забув» вказати у декларації майно, зареєстроване на свого сина – Олександра Володимировича. Останній є власиком двох земельних ділянок площею 0,119 га та 0,1189 га, розташованих біля будинку Бедриківського; квартири площею 143,7 м2 у м. Київ на Кудрявському узвозі; а також автомобіля Volkswagen Touareg.

Але, як виявилося, і це ще далеко не все. Ще цілий ряд об’єктів нерухомості оформлені на брата високослужбовця – Бедриківського Віталія Володимировича, 1958 р.н., а також на батька – Бедриківського Володимира Володимировича, 1931 р.н. та його другу дружину – Бедриківську Павліну Степанівну, 1946 р.н.

Так, у 2008 році, коли Володимир Бедриківський обіймав посаду Першого заступника Міністра внутрішніх справ України – начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, його брат, що має домоволодіння та цех з виготовлення пиломатеріалів у м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області, прописується за місцем реєстрації родини Володимира Бедриківського. Незабаром Віталій Бедриківський за дивних обставин безкоштовно отримує від головного управління житлового забезпечення м. Києва елітну квартиру у столиці – в будинку 4-Б по вулиці Івана Франка у компексі Ambassador House площею понад 166 м2. Її вартість на сьогодні складає понад 1,5 млн. доларів США. Вже після оформлення права власності на квартиру він знову повертає місце попередньої реєстрації.

Квартира, в якій зараз проживає мати Володимира Бедриківського у м. Чернівці на проспекті Незалежності, 92з, також отримана останньою безкоштовно на початку 2010 року на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради.

На батька оформлено право власності на комплекс нежилих приміщень у Тернопільській обл., Заліщицькому р-ні., м. Заліщики, вулиця Бандери С., будинок 4ж. Він був придбаний у вересні 2009 року. Площа – невідома, але наразі за вказаною адресою знаходиться комплекс складських приміщень та супермаркетів.

Другій дружині батька Володимира Бедриківського рішенням Заліщицької міської ради Заліщицького району Тернопільської області в грудні 2016 року безкоштовно передані у власність комплекс нежилих приміщень у м. Заліщики на вул. 40 років Перемоги, 16 Б-Д загальною площею понад 290 м2.

КОРУПЦІЙНІ ЗВ’ЯЗКИ

Щоб зрозуміти, звідки ж у Володимира Бедриківського та його родини така величезна кількість нерухомого майна, – потрібно уважно подивитися на його оточення.

Сам Бедриківський не любить брутнити руки. Займаючи відповідальну посаду в Генеральній прокуратурі України він намагається не світитись у корупційних скандалах, переклавши ролі вирішення питань та збору «данини» на більш молодших підлеглих працівників.

Однією з найбільш наближених до Бедриківського осіб є вихідець із Харкова Пономарьов Олексій Анатолійович. Свою кар’єру в органах внутрішніх справ він почав ще у 1999 році, стрімко просуваючись по службі.

За період своєї служби в ГУМВС України в Харківській області Пономарьов неодноразово був задокументований як посібник у діяльності харківських конвертаційних центрів – групи «Гарбіяна А.Є.», «Попова В.А.», «Жиліна Є.В.». Так, того самого Жиліна, який є ідейним натхненником сапаратизму, організатором і лідером «Оплоту».

Крім конвертаційних центрів, шляхом тиску на співробітників митниці Пономарьов постійно надавав за матеріальну винагороду допомогу в оформленні імпорту лікарських препаратів ряду фармацевтичних підприємств Харкова, засновниками й власниками яких були громадяни Індії.

У 2013 році Пономарьов призначений на керівну посаду в Головне оперативне управління Міндоходів України в підрозділ по виявленню злочинів у митній сфері. Тоді керівником Міндоходів був Олександр Клименко, який фактично поставив під контроль діяльність конвертаційних центрів та потоки на митниці. Пономарьов у цій схемі організував щомісячне отримання грошових коштів з посадових осіб та представників ряду юридичних осіб, які здійснювали імпорт в Україну з можливими порушеннями митних правил.

Після втечі у 2014 році колишнього Президента України Віктора Януковича, а також його наближених, в тому числі і Олександра Клименка, схеми отримання «доходу» на митниці і податкової були заморожені. Але вже незабаром у ДФС України знову виник «кадровий голод» на співробітників, які знали всі ці схеми і могли їх відродити.

Тут і став у нагоді Пономарьов, який з квітня 2015 року до середини 2016 року очолював управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Харківській області. За цей час, через свою довірену особу Мицая Олексія Валентиновича, який на той час був заступником начальника відділу управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Харківській області, Пономарьов організував шантаж і одержання грошових винагород з ряду керівників ГУ ДФС у Харківській області – Плотнікова О.П., Макаренка М.М., Грушевої В.В., Благого С.А., Танцерова А.О.

Пономарьов завжди підтримував тісні стосунки із власниками харківських конвертаційних центрів, і саме за його допомогою в 2015 році відновлена діяльність конвертаційного центру групи «Жиліна Є.В.».

Згодом Пономарьов організував і власний конвертаційний центр в основу якого покладена діяльність підприємства ТОВ «Епікол» на чолі із Колковою О.А., яка у подальшому стала основним координатором цієї діяльності – придбання підприємств, пошук фіктивних директорів, контакти із ДФС та інше.

У 2016 році, за сприянням вже відомого нам виокопосадовця з ГПУ Володимира Бедриківського, Пономарьов призначений на посаду начальника відділу Генеральної прокуратури України у департаменті Бедриківського.

Згодом Пономарьов пролобіював призначення на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим слідством і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами ДФС в Департаменті Бедриківського свого давнього друга Олексія Мицая.

На сьогодні Пономарьов і Мицай фактично контролюють всі кримінальні провадження, які ведуться органами ДФС України, поширивши вплив своїх «господарів» і на інші конвертаційні центри України, контрабандні потоки, а також торгівлю підакцизними товарами.

Окремо Пономарьов, будучи в курсі з усіх «проблем» тіньового бізнесу Харківщини, вирішує їх та збирає щомісячну «данину» з «конвертаторів» та інших «тіньових ділків» регіону, з подальшою передачею коштів особисто Бедриківському. За останній час він часто бів помічений під час відвідування маєтку Бедриківського.

Тепер стає зрозумілим, як Володимиру Бедриківському за роки зразкової державної служби вдалося збагатитися не тільки самому, а й забезпечити своїх численних родичів.

До того ж скоро вибори до Верховної Ради, на яких Бедриківський вочевидь захоче взяти реванш за невдалу спробу 2012 року. А вибори, як відомо, справа не дешева.

По материалам блога Романа Черешина